Вітання! Я Космік!

Я народився дуже далеко звідси. Так далеко, що не доїхати на жодній машині. І навіть літаком не долетіти. На планеті ВсеНеТак. Звідси її не розглянути навіть у найсильніший телескоп. Ось як це далеко!

Якось я літав у космосі на своєму космічному кораблі з різних космічних справ, як раптом! Бах, бум, тррррах… Було дуже страшно. Здається, я врізався в астероїд. Або астероїд у мене. Чи ми разом урізалися, не знаю. Довелося терміново шукати планету для аварійної посадки. Ось так я опинився тут, на Землі Баварія.

Виявився, і одразу загубився. Нічого не зрозуміло, всі якісь дивні. Нікого зеленого довкола. І кажуть так дивно та незрозуміло. Повторюють весь час: «Сіль ихь інен хелфен, сіль ихь інен хелфен …». І дивляться так уважно-уважно. А мені сіль не потрібна, я солити нічого не збираюся… Мені розібратися б спочатку, куди я потрапив і що робити далі!

І тут я побачив Соню. Тобто, це вона мене побачила. І якось зрозуміла, як мені все страшно й незрозуміло довкола. І що я зовсім загубився. Вона нічого не почала говорити, просто підійшла, посміхнулася і запросила піти з собою. Без слів, але я все зрозумів! Ура! Мабуть, у мене з’явився друг!

А потім я навчався у школі. Адже мені тепер ніяк не відлетіти назад, отже, треба вчитися жити тут. Було так важко, ой-їй-їй! Мені ніколи в житті не було так важко! Як учити уроки, якщо вчитель не розуміє тебе, а ти вчителя? Дивлюся на дошку, а там незрозумілі заковики написані. Слухаю вчителя – а чую тільки, як у вухах дзвенить від розладу!

Щоб я робив без Соні! Щодня вона мене підтримувала, трохи пояснювала нові слова, допомагала з уроками і показувала, як влаштовано тут життя. І потихеньку школа стала для мене простою та зрозумілою. А друзів у мене тепер стільки! Дуже багато друзів! І Соня – мій найближчий і найкращий друг.